К.Марло В.Шекспір Сонет 125
Що, якби право заслужив таке -
Вінець над троном пестити, тримати...
Безсмертя камінь класти у хитке -
Руїну .., сподіватись панувати.
За метушнею не женуться все ж
Втрачаючи, не чуючи з розпуки...
Бо часто забуває смак простий
Розпещене від мудрої науки...
Твоїх дарів чекаю милу рать,
А ти прийми мій хліб, простий, убогий.
Даю тобі його як благодать,
В знак жертви серця, а не перемоги.
Спокусник, геть від неї - кинь лілею,
Не любиш, ти.., - не володієш нею.
