К.Марло В.Шекспір Сонет 102
Зі слів любов, краса "сильніші" все ж,
Душа жде наречену, крізь жаринки
Красивих слів віршованих пожеж,
Та справ відповідальних... Може ліньки,
Народжувалась з запалу весна -
Співає соловейком вже про літо.
Любов, ще й в зрілості, живе у снах,
Як пристрасть тіла, піднебесна квітом.
Панує і дарує всякий раз
Довічно, все прекрасне, ще й з розпуки
Вплітає пам'яттю той день і час
Народження чарівності, та муки.
З пісень любовних, вічність зве нове,
Коли відповідальність в них живе.
