Історія одного ліхтаря
На роздоріжжі трьох доріг,
Кремезний, одноокий,
Де ріс крихкий, старий горіх
Стояв ліхтар високий.
Він тут стояв багато літ
При службі, справно, вміло,
Ще його батько й навіть дід
До нього тут служили,
Як часовий він службу ніс
І лиш приходив вечір,
Він підіймався на весь зріст
І випрямивши плечі –
Світив немовби віддавав
Всього себе до краю…
Був спеціальний в лампі сплав,
Що не перегорає.
Здавалось сонця промінь втік
Й сховався в середину…
Так кожен вечір, місяць, рік,
Трудився без зупину.
Ліхтар дивитися любив
До самої до ночі,
Як місяць в темнім небі плив
В хатах згасали очі,
Як мулики таночок свій
Допізна танцювали,
Як комарі збирались в рій
Й цікаві ігри грали.
Вів перехожих він не раз
До самого порогу,
Щасливий був, що в пізній час
Показував дорогу.
Не раз пташина заблукав
Зривала в крик сердечко,
Ліхтарик ніжно утішав
Й проводив до гніздечка.
Він легким світлом огортав
Закоханих весною,
Та й сам бува не раз зітхав
За зіркою ясною,
І червонів він і горів
У полум’ї кохання,
І слухав соловейка спів
Замріяно до рання…
Він стиха розважав вночі
Дерева, що зітхали,
Коли дощами по плечі
Осінні дні стікали…
В холодний у зимовий час,
Як вила завірюха
Синичок грів бува не раз
І скрипку вітру слухав…
Час пролітав мов птах швидкий,
Та якось в сіру днину,
Лив дощ холодний, проливний,
Здавалось без зупину.
Під вечір,блискавка мечем
Ударила щосили,
Ліхтар бенгальським став вогнем
І світло поласилось…
Вже майже рік чи може два,
Ніхто й не пам’ятає,
Його схилилась голова
І око не палає,
Вже й перехожим все одно
Побідкались й змирились,
А горобці гніздо давно
Зробити примудрились…
Ліхтар зітхає, і бува
Крізь віти виглядає
Його змарніла голова,
І серце завмирає…
Бо тих минулих вже часів
Назад не повернути,
Тай солов’я чарівний спів
Чомусь не стало чути…
