і скільки б ти не ховала поранені ноги
і скільки б ти не ховала поранені ноги
на ко́трих вся втома твоїх паломництв
розходиться шкірою і судомить
ледве відчувши холодне й вологе,
тобі не сповити усе невідоме,
не вирвати з себе стебло тривоги
тобі не сховати своїх припущень,
цитат
Ремарка, плацкартних вагонів,
втрачених вір, пережитих агоній,
зміїних шкір, що майбутнє злущить
з твоїх імен. На твоїх долонях
уся чорнота набрякає й гусне
скільки йому до тебе каменем в небі?
скільки тобі до нього листом від бога?
і скільки б ти не ховала у м’язах кулі
які б у собі не гасила пожежі й вибухи
у тебе завжди залишається право вибору
між кольорами і смаком твоїх пігулок
не стримуй азбуку Мо́рзе надірваних видихів
читай казки зголоднілих за кроками вулиць
гортай цей хронос, як книгу, збирай як пазли
вбирай цей ха́ос, як кисень вбирають з артерій
твої клітини. Як з “моно” зринає “стерео”
й зіниці розширюють межі твоїх оргазмів
від тебе до нього і хімія, і матерія
від нього до тебе у горлі постійні спазми
тож скільки йому до тебе крізь твою темінь?
а скільки тобі до нього лезом дороги?
