Елегія невдахи
пригадуючи світ, по якому жодною ногою не ступав.
ізвідкись усміх, як у дитини, якою давно не бував.
а… то згадки лоскочуть, мов лезо, яке нині… вийшло з ужитку.
прощаючись зі світлом, з якого родом,
прощаючись зі світом, в який неминуче вертає,
коли з ним пориваєш,
тримаєшся – і все.
