Думай серцем
У клітці власних амбіцій,
за гратами темпераменту,
ми не порушуємо традицій,
ми тільки вводимо власні правила.
Ми арештовані своїм розумом,
живем у світі лише знаннями,
шукаєм вихід одним лиш способом –
проблеми змінюєм із роками.
Залізні ковані замки-граніти,
ми їх чіпляєм на серце й душу,
ми із народження вже недіти,
ми від народження холод й суша.
Зриваєм крила, ховаєм в сейфи,
в наручники пхаєм ослаблі руки,
ми ЗМІ скам’янілі жертви,
в серцях в нас лиш механічні звуки.
Ми натовп міста, ми його жертва,
ми маса з сірих пустих облич,
душа у міста навіки мертва,
ти щастя в неї навіть не зич.
На колір – сіро-блідої барви,
на смак, щось подібне гірчиці з перцем,
і як не кажуть – учись роками,
ти вчитись – вчися, та думай – серцем.
