Доля
Крик малятка, крик дитини,
Крик маленької людини.
– Гарна новина у нас,
Мамо, донечка у вас.
Але мама не радіє,
Навіть глянути не сміє.
Їй байдуже – донька, син…
Вона просить аспірин.
– Я хотіла запитати…
Як відмову написати…
Похапцем зібрала речі,
Сумку кинула на плечі.
І пішла, не обернулась,
Навіть радо посміхнулась.
І ні смутку, ні сльозинки,
Їй не жаль свої кровинки…
Багато років промайнуло,
Стерлось все, усе забулось.
Так вже мамою й не стала,
А доньку не розшукала.
Посивіла, постаріла,
Дуже тяжко захворіла…
І зовсім одна зосталась,
Щастя так й не дочекалась.
Лиш тепер все зрозуміла
І душа щодень боліла.
Її осінь наступила…
Все! Життя… Життя прожила.
Біль, образа, гіркі сльози,
Затягнули небо грози.
Вітер скиглив, завивав,
Каганець життя згасав…
І хто винен в її горі? Доля?
Шумить зажурливо тополя…
