ДО НАЩАДКА ПРО СПАДОК
На землі помолись,
Тій, де сад був колись,
А тепер – тільки урвища дикі,
Де творили світи
Такі люди, як ти:
І душею, і тілом великі.
Наше світло надій
І все марево мрій
Хай розквітне під сонцем з тобою
І в творіння святі
У твоєму житті
Виростають у сад після бою.
Ми боролись, клялись,
Що збудуєм колись
Щось таке світове, неповторне,
Та лисіє земля, порожніють поля
І від щему стискається горло.
Диких зграй і колон
Уже звичний полон
Поглинає людину, мов свічку,
А у вирі розмов
Навіть вірна любов
Виглядає, як бідна калічка.
Влада, жовтий метал
І весь світ – наче зал
Для перегляду хтивих історій. –
Ось чого досягли,
До чого дожили
Ми під небом, де світяться зорі.
На землі помолись,
Тій, де сад був колись,
А тепер – тільки урвища дикі,
Де творили світи
Такі люди, як ти:
І душею, і тілом великі
