До Дідуся
Страшний 45, болючі слова...
як згадую їх - душа завмира.
Дідусь мені часто розповідав,
Як він Батьківщину свою захищав.
Було це давно, півстоліття назад
Він був молодий, зовсім юний солдат...
Безвусий хлопчисько без зброї в руках,
А все таки знав, що йде смерть по пятах.
Він вижив, він зміг її подолать
Хоч кров він пролив, та що тут сказать...
Він 9 дітей на світ породив,
Мене ж він багато чому научив
Навчив мене вірить, терпіти й чекать
І рідную мову свою поважать
Не зраджувать віру, боротись за правду,
Вкраїну свою завжди захищать
Хоч він і не поряд зараз їз нами
Давно вже немає його серед нас,
Він в серці моєму, теплом зігріває
Віру в майбутнє і віру у нас.
