divorce
Здається, доля декого непомітними створила.
З ним розминулись, не зауваживши. Ніякого дива:
Він приховує за спиною свої крила,
Соромлячись, що вони тендітні, вживані і некрасиві.
У зворотнім не переконати. Перемудрили.
Вранці Вона Йому говорила:
Ми вже не молоді, не та вже сила,
А що буде, як ми будемо сиві?
Коли ожеледа по зливах?
А потім їй вкотре дізнатись закортіло -
Хто так її прокляв, що вона його зустріла?
Овва! Прилетіло.
Куди сховатись? Нема укриття.
І Йому відповіді шукати перехотілось,
чи вона забарилась
Аж на пів віку його життя.
«Мені на тебе ворожили –
Божились,
Що не буде ніякого тертя!»,
Та здичавів світ, який вони обжили,
А за днями осліпу роки каяття.
Пережили.
Гірше ран порожнини,
Йому не вперше пекли серце на грилі;
Стиснулись і розслабились пружини.
Поїв вранці те, що вона вчора зварила -
Вийшов зі списком справ на цей день.
Відчув, як від минулого вже спорожніли корзини
і стискаються кулаки замість жмень –
ніщо не трапилось раптово – було кілька знамень.
В житті прийшов час обжинок.
Він все ще Йосип, а вона вже не Марія,
Щастя аж ніяк не відпочинок,
І не місце коло вогнища, що не гріє.
Ми так мало знаємо про достатні причини.
Мимрив він під ніс «ні обіцянок, ні пробачень»
І далі світ не буде як велике чавило.
Нехай щось і було в очах собаче -
Життя так нічому окрім довіри і не навчило.
Та з тих пір його ніхто більше не бачив…
Десь, мабуть, щасливий.
