Дівчинка
Тихенько плаче серед ночі,
Сціпивши зуби в темноті.
Дівча, яке так сильно хоче
Щоб зрозуміли ви її.
Не хоче щоб її жаліли,
І слів кохання-зайве це!
Вона у день здається сильна,
А уночі дощами ллє.
Колись була вона щаслива.
Весела і дзвінка завжди.
Тепер як хмара ходить сіра,
І жалем в очі віддає.
Мабуть, життя її змінило.
Тепер по іншому все є.
Та на душі, все ж так несміло
Той промінь сонця виграє.
