Далеко-далеко в далеких місцях
Далеко-далеко в далеких місцях
Я бачу - видніє стародавній сад
Там, за стінами, в забутих місцях
Надії загинуть в троянд пелюстках
Там пан Мефістофель падає з неба
Летить у пащу могутнього лева
З собою інших дурнів бере
Та нас не цікавить, воно нас не гребе
Як у загірну комунну потрапить
Можливо у пастку мари упасти?
Можливо померти і як Фелікс взлетіти?
Чи бути посміховиськом краси-Афродіти?
Можливо залишити, все що тут є,
Чи взяти й забути буденне життє?
Стати як мученик, як Прометей,
Сізіф, Мефістофель чи Мордахей.
У темряві мрії розлетітися вітром,
Потрібно забути про ранги й селітру.
Померти, воскреснути і знову загинуть
Усі почуття жалюгідні залишить
А тоді попросити прощення неба
Й надіятись, що відкриють
тобі браму лелеки.
