Чорти б забрали її всю
Чорти б забрали її всю
і нутрощі її із печінками,
не ту я пам'ятав, не ту,
і тої вже нема із нами.
Бунтує все в мені нутро
перевертається вже Фрейд у домовині,
коли пустує на горі шатро,
закоханих нема усередині.
Віддалена стежа віддалює і зір,
і близорукість тут не допоможе,
коли на тебе сруть з далеких гострих гір,
а ти мовчиш, лягаючи не ложе.
Ти шмата для таких, як і вона,
ти шмарклі, що у рукав не витирають,
і ти звисаєш, як бурулька на дахах,
чекаючи, що хтось тебе не зневажає.
Ти хочеш поскоріше сонця,
розтанути і зникнути у водостічних трубах
і обтекти свого бездомця,
що спить в канаві у обдертих шубах.
Він овоч вже, обісцяний згори,
лежить і майже дихає, та хрипло,
він на обід пійло собі зварив,
від нього й здох, тепер і дихання ще зникло.
Всередині у нього кров, намішана із наркотою,
передозоване бухло у тромбах до артерій
і десь приглушені емоції в простою,
залиті кров'ю й спермою алкоголічних прерій.
Він кимось був, але помер ніхто
ніким і відійшов у вічність,
але чорти забрали не його
і не йому дали метаболічність.
