Чесне зізнання
Знаєш, я не вмію збирати зірок,
я не вмію писати з натури картини,
я не можу латати у серці дірок
і не зроблю із тебе скульпури ліпнини.
Я не дарую квітів, обручок й кілець,
не маю дорожезного автомобіля,
я думаю, що скоро настане кінець
і нам, і тижню, бо скоро неділя.
Чого ти хочеш? Миттєвого лиш милування?
Цукерок загорнутих у дорогу обгортку?
Чи подарунків без надії сподівання,
чи лиш любов, хоча б одну й коротку?
Занурюйся у свою безкінечну душу,
бери і забирай всі гроші до копійки,
з тобою плід я заборонений укушу,
чи вже вкусив? Не знаю, чародійко...
Я багато чого не навчився в житті,
не вмію, не знаю, не хочу й не бажаю,
та очі твої лиш пекельно святі
і душу свою в твої руки вручаю.
Роби з нею, що схочеш —
зімни у кульку, кинь в море й втопи
та потім за нею вже в море не скочиш,
щоб кульку в потоці води віднайти.
