Часом, буває...
Часом, буває,
щось бентежить в серці струни
таким щемливим та солодким трунком.
І кожен дотик твій,
неначе поцілунком,
пірнає до душі
в усі провулки.
Бо лише ти
в мені знаходиш ту вершину,
яку для себе
називаю п’ятим світом.
І тільки ти щораз,
як ту билину,
мене до світла тягнеш,
мов магнітом.
Проходить день неспішною ходою
і біль стихає, слабне, і мовчить...
А знаєш,
я пройнялася тобою, –
почуй,
як на устах без тебе день гірчить.
І знову ніч,
і знову ти, –
і знову п’янко
таким шалено-ніжним вогким трунком...
І кожен дотик до самого ранку
мене проймає
аж до серця поцілунком.
Ольга Береза
