Час
настав той час, і вже не знаєш, що сказати
прийшлось рядки ось ці писати..
і усмішку твою уже не відібрати
побачивши, той сад, божественний
ти, мов та квітка розцвітаєш у вві сні
вуста твої, у холоді надії
розтануть як той лід
пекельним доторком довіри,
простянуть руку чужі люди,
і зникну я, у просторі журби
й невблаганного печалю
пройдуть сни, й не дізнаєшся ніколи
для кого вони усі були,
але, любов мою уже не відбери
інакше стану я на тому полі,
посеред місячной пори,
пригодом сповненим любові,
й дощем серед весни
але скажу тобі відверто,
люблю тебе я ніжно, й до нестями
твою захоплюючу красу,
боюся втратити її безмежно,
у ту темну й жахливу ніч
