час пік
погляд пустий, як полиці супермаркету в перші дні війни
він намагається скласти пазл, але не виходить, як не крути
він намагається скласти пазл того, що відбувається навколо
але як він це може зробити, якщо він не розуміє чи живий, чи все добре
час відчувається довшим, ніж у заторі в центрі міста в час пік
рухи інших монотонні. а свої зовсім не зрозумілі, наче я від них втік
мій самоконтроль залишився на найвищій точці чужого міста
я повернувся без нього, мене зіштовхнули сльози і я рушив звідти
внутрішній страх виламує кістки гірше ніж травматолог під градусом
кістки страхом вже перетерті в крихту, але повного розуміння нема, що трапилось
просто епізодично вилазить демон на обидва плеча
і кричить голосніше й голосніше, поки ти не зумієш сказати па-па
він кричить, що я невдаха. виглядає, що він сьогодні цензурний
можливо знав, що я розкажу це людям. але він той ще придурок
і тіло моє теж підпорядковується комусь іншому, але кому. поки загадка
сам ще не знаю, звучить страшно. почав сходити з розуму й гадки не маю
всі частини мене керуються іншими: словами, людьми й чортами
мене вже не треба? чи спостерігати як вони акуратно наносять травми?
