церква
Відблиски часу у шибах застигли,
І тиша на скронях, мов шепіт дощів.
Тут в повітрі — молитва, розлита, як сум,
І слова непочуті у вічності стануть.
Старі лави ховають чийсь крок у пилу,
А серце шукає дороги в омані.
Чому так прозоро у цьому спокої?
Чому кожен промінь в душу глядить?
Мабуть, щоби в смутку зустрітись з собою
І в тиші знайти те, що завжди болить.
Бо світло й пітьма тут одвічно єдині,
І думка про мир вмирає деінде.
У цій миті скорботи — прозорі хвилини,
Де час із душею на самоті беззупино іде
