Це я
Так, Господи,
Це я -
та, що вічно хоче від Тебе більшого.
Чогось непростого, важливого,
Особливого, абсолютного.
О, так, Таточку,
Це я -
та, що часом так прагне спокою
Якогось надійного фундаменту,
щоб бути дзвінкою нотою.
Це я,
Милий мій і Коханий...
Шукаю якогось вистрілу,
Щоб пролітав кілометрами
І серця наші обидва пронизував.
Це я,
Друже,
«Дзвоню» Тобі, як завжди, опівночі
То зі своєю невмілою піснею,
Чи то в сльозах задихаюсь без виходу.
Я, певно, втомила Тебе.
Так собі, знаєш, гадаю.
Ці без кінця мої монологи...
Здається, всю дійсність свою в них вкладаю.
Ти ж знаєш про мій кожний подих.
Цікаво,
Я знову про себе думаю.
До Тебе іду, а дивлюсь наче у дзеркало.
Уява малює своєю мірою
Обличчя Твоє до мене повністю звернене.
Але, це ж я на Твою подобу творена.
Твоїм Духом серце моє запущено.
Чому ж так багато собою сповнена?
І зачарована так часто своїм іменем...
Так, Татку,
Це я...
Квола, немічна, гріхами скалічена.
Та, хто, Коханий, вбиває Тебе,
Безкінечно вірного.
І розпинає собою Ближнього.
Так, це я -
Без прикрас, без жодної.
Така, якою ніколи б воліла себе не бачити!
Але ж Ти знаєш мене, мій Господи,
Стерпілий і спраглий,
За мене вмираючи...
