А одного ранку
А одного ранку настане тиша,
Повернуться із вирію всі птахи.
Вищі сили зі мной тебе залишать,
І зітруться останні страшні роки.
Ми сидітимем десь у кімнаті двоє
І мовчатимем довго про головне.
Ти б своїм поділився зі мною болем,
Але, мабуть, не будем тепер про те.
Ти всміхнешся так лагідно і повільно,
Покладеш мою руку в свою долонь.
І ми знатимем точно, що всюди вільно
Можна дихати. І ніде не горітиме вже вогонь.
Що відтак, на руїнах чужої смерті,
Будуватимем знову своє життя.
І як там, на старому курному мольберті,
Майорітиме прапор невороття.
І коли нарешті настане тиша,
Ми залишимось тут не самі — удвох.
Знаю точно, що стане вона сильніша
Й щасливіша за багатьох.
