27
Я прокидаюсь о сьомій ранку. Чесно кажучи – дуже рідко
Дивлюсь у вікно, заварюю каву
А час біжить непомітно.
Я їду в маршрутці з масивів Борщаги
Крізь вулиць густі лабіринти
І поки в дорозі, я думаю досі
Наскільки життя божевільне.
Мені 27, за плечами навчання
Сонячна юнність, переживання
Кохання, відсутність кохання, і знову кохання.
І є в мене питання.
Чи є сенс життя? Чи зовсім немає?
Яка наша роль? (Час все швидше спливає)
Чи є вибір вибором? А може безвихідю?
Яку ми створюємо самі собі.
А ти з собою на "ти"? Чи на "ви"?
Іноді ми собі найкращі друзі. Іноді собі – найбільші вороги.