Виктор Харламов
Ти - їжа, сенс життя, думок ще більш,
В них - пахощі величної природи...
Заради тебе пристрасний мій вірш
Звучить, п'янким палають щастям оди.
Скупих оберігає таїнств біг
«Джон Діри» ген за горизонт пливуть,
Залишивши зерна вагомі склади…
Повз елеватори в далеку путь,
Повз фронтові дороги, смерті вади…
Відлюдними стежками, крадькома
От Хаятта вспыхнул Де Пари:
Наглый клоун, явно подшофе,
От "Микрона", беню чёрт бери,
Януковичей привёл в кафе...
Парни журналисты не смогли
Слова и мысли дружат не всегда,
Они заложники ума и Музы:
Ум... - от природы дан; внезапны узы... -
Экспромтов между счастьем "нет" и "да".
Я визнаю - він твій. Я ж - сам, зірки,
Заручники привабливості мрії.
Відмовлять у правах брехні віки,
Дні збережуть що тішать хтиві вії...
Пожадлива ти, де ж та доброта,
Десятки раз за сутки, по твоим,
Проспектам, улочкам пройду, проеду
И снова я веду с тобой беседу,
Мой Днепр - красавец... Всеми Ты, любим!
Твои мосты мой Днепр, что руки друга,
Де край завірюх, сніг, лють,
Де вітер... - біда...
Враз можна і не збагнуть:
Людина.... - бліда...
Почне тихо йти, немов,
Жара. Щит баскетбольный загрустил,
Команда внуков съехала нежданно;
Все игры отменили нету сил
У дедушки и бабушки… Что странно,
Площадку захватили мастера:
Літній вечір, пагорб сяє, малахітом стелить тінь. Солодко і гірко… Знає Полуниця… зойк: «Амінь!» Я живу — в росі коліна, Та дивую світ оцей… Чудесам… в яких незмінна Вся Держава — «Синь Очей». У цьому царстві, — щастя панство, Та погода лиш без бур, Вибачається гусарство І хлоп'яча, майже, дурь...
Устало горе на святых руках,
вздувая жили, что беды веревки .
Боль щелкала зубами в жерновах,
жевала зерен жёлтые осколки.
Просеивая мУку, не муку ...
Нет в мире лучше снов хмельной науки,
Что посещает вдруг внезапно нас,
Когда сплетаются тела и звуки
И все морали тропы не указ.
Телепні чомусь повзуть до влади
Досвіду не маючи ну геть...
Все життя собі лише від зради
Поквартально крали... щей не ледь.
А коли кордоном Польщі валки
