Виктор Харламов
У памяти есть много струн звучащих,
Нетронутых забвения рекой.,
Как будто бы вчера лишь настоящих,
Сегодняшних., и облик… — не такой.
Безбашенно стреляют, метко... - редко,
И танками терзают мертвецов
Кадыропутинцы, их ждёт ответка,
Бог справедлив от дедов и отцов...
За тридцать дней торопятся фашисты
Непрядвы сказки, Дона скрыты:
Нет, не было сражений тысяч...
И Пересвет, Ослябя ль квиты
В дуэли с Челубеем... Высечь
Благо й шану в житті не лишати,
Подолавши всю важкість від долі.
Біль вночі завжди гірший, ніж шати
Дня, що зримо найкращі... Доволі
Спантеличать проблеми нас тихо,
Не говори, не говори, постой,
Мой друг, ещё капризная природа
Сама не знает срока., время года
Определит наш замысел простой.
В груди и сердце наши имена,
Звертаюсь я, без черги, як усі
Тебе Високосте, у ніч чи день, тривожу...
Тебе небесний, у земній красі,
Шукаю, відчуваю постать схожу.
Належати собі, моя любов,
В цей світ йдемо ми зовсім не навіки,
Готуючись до вічності... В журбі,
Чи в радощі, знаходим часу ліки..
Погіршуєм і вигляд, і красу -
Когда переживёшь меня, тот день,
Что скряга смерть уже давно избрала.
Мой прах, свою ярчайшую мишень,
В стихах найти, ты постарайся. Мало
В словах искусства мёртвых, чувств и бед.
Любовь коварна, в ереси обмана,
Она свершает путь на небеса...
Неждана, Богом или чёртом дана,
Вершить способна слов ли чудеса...
Межівщини пшеничні лани
Континентів сягають усіх,
Де від прадідів кращі сини
Важко й нині працюють! Хто зміг,
На своїй серцем щирій землі,
Блиск мармуру зна чахлість склепів все ж;
Царі не зможуть довше жити віршів.
Безглуздість забуття камінню меж
Дарує часу дах. А що миліше...
Змете ВІЙНА усе найкраще, так;
Когда молчим или кричим напрасно,
Рассудок не теряя второпях,
Мы помним смерти нерадивый шлях
В себе; в грядущих, бедствий час не час.., но:
Погода не мешает власти злейшей,
