Ліля Колісник
І знову стука дощ по твоїх шибах,
Вона не прийде, можеш не чекати.
Вдаєш, що все забув, та лихо,
Зрадливо серце буде калатати.
Пройде вже час, затихнуть урагани…
Ти запевнятимеш себе, що розлюбив
Та і кому потрібні ті душевні рани?
Курличе в небі журавель самотньо,
Затамувало подих сонце золоте.
А під вуаллю ночі вже законно
Розкішною ходою осінь йде .
Не буде більше теплих митей,
У вирі мрій ми поринали в літо.
У вирі мрій я закохалась в небо.
