Королева Гір Клавдія Дмитрів
Війна давно обрала Україну,
Чому́ ж її сягнула дорогу́?
Сягнула й зруйнувала східні сті́ни.
За що ж вона дісталася врагу?
В обі́йми взя́ла й з них не випускає,
(На мелодію пісні «ОЙ, У ВИШНЕВОМУ САДУ»)
Душі моєї передзвін,
Який же загадковий він,
Я з ним живу усе життя,
Його лелію, мов дитя.
Невже в обійми хочеш брати,
Красиве тіло цілувати,
І пестити безперестанку
Щораз від вечора до ранку?
Невже чекаєш часу-миті,
В опіці, Господи, тримай,
Не залишай нас наодинці,
Усіх завжди оберігай,
Тебе благають українці.
Не залишай нас ні на мить,
Не знаю я, де буде справжній рай,
Не знаю я, як пекло виглядає,
Але душа болить за рідний край,
Бо ворог рідну землю спопеляє.
Не знаю, як не плакать, не тужи́ть,
«Вітають» Шевченка в столиці й Одесі,
«Вітання» р@schиsти усюди в нас шлють.
Для них Україна, як квітка на плесі…
Такий собі вбивчий пускають «салют».
Всевишній, Україну вбережи,
В молитві я звертаюся до тебе,
І ворогові шлях його вкажи,
Війни як хоче – хай провадить в себе.
У МИРІ хоче Україна жить,
БУДЬТЕ ДОБРІШИМИ
Всі будьте добрішими й світ стане кращим,
Лиш правді у вічі дивіться щораз.
Моліться за те, щоб не став світ пропащим,
Й не чули ніко́ли образливих фраз.
Нема в ординців тих ракет,
Які убили б нашу віру.
Для вбивців ми -пріоритет?
Ми на життя даєм офіру!
А він неско́рено стоїь,
Він тут незламно нас вартує,
Бо бачить віху всіх жахіть,
І плач і стогін добре чує.
За Мар’їнку й Бахму́т ідуть бої́,
Примарами давно міста́ ці стали,
Хоч випалені зе́млі, та свої́,
Вони знущань від ворога зазнали.
Вечорами мама вишивала
Красиву вишиваночку мені,
Ще й стрічки в мої кісоньки вплітала
Й співала колискові все пісні.
Виросла давно уже з пелюшок,
Колискова в хаті не звучить,
