Королева Гір Клавдія Дмитрів
Іде старенька з вузликом в руках,
Іде вона, поволі шкандибає,
Життя перебирає все в думках,
І сивина з-під хустки виглядає.
Це все багатство, що дісталось їй,
Ті зро́блені руки і згорблені пле́чі,
Коса́ посиві́ла і погляд сумний,
Настали часи невеселі, старечі,
Ще й досвід життєвий зоставсь чимали́й.
Той погляд давно потопає у смутку,
Молімось, людоньки, молімось,
Аби не бу́ло в нас війни́,
До Бога серцем пригорнімось,
Розбиймо плани сатани.
Ось знову ніч, тривожна ніч
У битві з ворогами,
Ми не змикаєм зовсім віч,
Усі ми з молитва́ми.
Вкраїна бу́ла, є і за́вжди бу́де,
Бо з нею Бог і з нею добрі люди,
Ми не дамо Вкраїну загубити,
Вкраїна-ненька бу́де за́вжди жити!
Світанок той ніко́ли не забудем,
Нелегко у житті усе долати,
Непросто йти дорогами життя
І знати, що в життя є постулати,
Та митям не буває вороття.
Ні перед чим в житті не зупиняюсь,
Україна – це Європа,
Й світ давно це визнає́,
Де не буде раschотопа,
Це нам віри додає.
Ру́ки, що виборюють свободу,
Зброю, що тримають день і ніч,
Біль і гордість нашого народу,
Смерть все зустрічають віч на віч.
ПРОСТИТИ Й ЗАБУТИ
Росте трава від сонця і дощу,
І, звісно, не від блискавки і грому.
Можливо я багато що прощу́,
Та чи забуду – це вже невідомо.
Голодний тридцять другий рік,
А далі – тридцять третій напослідок.
І досі ми не знаєм жертвам лік…
Господь зоставсь один-єдиний свідок.
Страшні роки… Чому ж вони були?
Чому це сталось саме в Україні?
Згасає день, згасає він щомиті,
У море вийшли вражі кораблі,
А ми любов’ю з’єднані й сповиті
До України, рідної землі.
СОБОРНОСТІ НЕ ЗРЕЧЕНА
Пошматована, поніве́чена,
Та Соборності та й не зре́чена.
І обстріляна, і обпа́лена,
Але ворогом не розва́лена.
