Юлія Липнева
"завтра" – не буде
"сьогодні" – нема
лишається вчора
на решту життя.
вчора тримає
твій образ в руках.
Я дивлюся як ти говориш,
Слова дивні, незрозумілі.
Сподіваюсь, що не помітиш
Погляд пильний на твоїй шиї.
Погляд пристальний на руках,
мій світ блакитно-жовтим майорів,
вкривало голову безхмарне небо.
принесли вітри буйні чорний пил,
він обпікає смертю ще живі легені.
і чорний ворон стука дзьобом у вікно
...
Ти знаєш, буває важко,
Проходили вже і не раз.
Всі твої зведені мури,
Не втриають потяг бажань.
Можеш палити й надалі
Всі мости, один за одним.
мене обіймають вночі твої сумніви,
вони мене й поховають.
на жаль,
ні, не це був мій план, як торкнутися хмар.
очевидно,
скільки б я не шукала ту " квітку надії ", ти вщент палив ліс,
мозок не хоче забути,
хотілося б, але ні,
вуха не можуть не чути
голос твій вдалині,
очі відмовились бачити
лиця чужих, лиш твоє,
