Ірина Вірна
Є чудові прекрасні вірші
про природу, мрії, кохання.
А бувають рядки-рими інші,
що несуть в собі присмак страждання.
І слова ці, вплЕтені в жмуток
Колись давно я зосередилась на сонці.
Воно таке - яскраве і сліпуче.
І так давно сліпить себе давала мУці,
Що випалила ТА пів віку вже мого. Жагуча!
Чи мУка то? Чи справді сонця промені?
Не розібралась... НевідОмо ...
Набридло подобатись кожному ..
Кому це потрібно? Мені...
Піддакувати щоразу можна?
Підлеститись чи допомогти?
Чи справді тебе уявляють,
Такою, якою ти є?
Я - слово. Чуєш ти мене?
А може зараз ти мене читаєш?
Я - слово. Перше, що створив Господь.
А ти мене по звуках упізнаєш?
Я - слово. Дар людський,
для всіх у світі мов.
