Данііл Стельмах
Весняне сонце розпочало день
і теплими промінчиками світла,
воно поцілило у мене, як в мішень,
Стоять будинки ні мертві, ні живі,
Покинуті людьми напризволяще.
І жили тут раніше дітлахи,
І вірили в майбутнє добре, краще.
І вірило вони, що все гаразд,
Свічка на столі палає,
за вікном дощі ідуть.
В домі музика іграє,
музиканту ноти йдуть.
Як візьме свою гітару,
Моя душа кричить за Україну
і кожен день мені все сняться сни.
У снах своїх я бачу ту дитину,
що світло хоче в темряві знайти.
Її ліхтарик - це її надія,
Тиша, вечір, темний ліс.
Човен, озеро, твій лист.
Я і ти, любов, кохання.
Зустріч, інший та прощання.
Я і свічка у човні.
Свічка там, а я в воді.
Досить, люди, всіх ділити!
Мову знати треба всім!
Треба сварки припинити,
бо від цього зло усім.
Мов на світі незліченно,
