Olha Lypneva
Чиї руки ти грієш сьогодні?..
Чиї губи цілуєш голодні?..
І чиїми парфумами п'яний
Ти зустрінеш цей ранок багряний?
Єдиною можливою варіацією моєї осені
Визнаю лише ту, що з твоєю присутністю.
Інших просто не треба, вони не запрошені,
Віддаю на вселюдський огляд цю резолюцію.
І нехай хто там що скаже, висуває свої аргументи,
Плач, якщо маєш ще сили і сльози,
Поки горе і сум не покинуть тебе.
Так, як небо ридає в найбільші грози,
Аж доки тягар цей із тебе впаде.
Поки серце твоє молоде і шалене
Коли сонце гратиме в хованки
Залишись зі мною потайки
Хочу і розум кричить що не треба
Душа тобі покаже своє небо
Я тобі оголю свою душу
Я тобі розкажу все про себе
Світи мені
Коли місто знову погасло
Коли стихли всі ліхтарі
Так підло і так невчасно
Коли зорі сховались за хмари
Чому б не перейти на "Ви",
Коли вже остогидла фамільярність,
Коли ми вже давно знову чужі.
І це не змінить жодна філігранність
Твоїх думок і моїх вчинків, наших слів.
Ми перестали слухати і чути.
я вибіжу в люди
в морозну гарячку,
шукаючи руку твою.
а поки осінь,
а поки - в сплячку.
ходімо зі мною
Повір, тобі це не треба —
Мої поламані крила і розшматоване небо,
Моє роздерте серце, мої спаплюжені мрії…
Повір, я ж і любити, напевно, вже зовсім не вмію.
Послухай, тікай світ за очі.
Від чорноти моєї рятуйся й біжи, що є мочі.
я більше твоя, ніж своя,
ти бачиш мене наскрізь.
тут точно зайві слова,
у слів забагато значень.
руками своїми зігрій
я ніколи не скАжу "залишся".
бо уперта й страшенно горда.
краще тОбі збрешу навмисно,
хоч би й стане комок в горлі.
я ніколи не буду бігти
Я дивилась на тебе, ніби у дзеркало.
То була осінь, за вікном вже смеркало.
Ти крутив мої коси на пальці відверто,
А всередині щось мої струни смикало.
Я читала тіло твоє губами,
І всі ми жадаємо бути потрібними, бути важливими.
Комусь бути рідними, комусь - особливими.
Ми всі палко хочемо бути незмінними,
Чи то пак, ніколи, ніким незамінними.