Нік Лактіонов
Niech zadzwoni głos Marcela w biednym domu.
Горить сарай, гори й хата — через кому.
Окроплює киселем свіжий чорний хліб —
діставай срібло, саме час, бо вже обід.
Płoną w piecu drwa, a w kominie dym kręci,
Тягучий космос намажу на хліб
немов пасту з арахісу —
у шлунку перевариться всесвіт,
для нього настав справжній суд.
Від зірок пронос, вийдуть водою,
Сгорая щепками укутаюсь пространством.
И мысли упадут слюною на подушку.
Она возьмёт в себя и превратится в лужу.
А та стеклом мне отражает будущее.
06.04.21.
мляві руки розкуті реями
шипр відплясує голосно
шифри кружляють вороном:
до ре мі фа соль ля сі до ре мі
11.06.23
Писати вірші про сніг — моветон.
Він падає — я за ним —
роуп-джампінг.
Впав би — попав би у музичний тон.
Канат тримає міцно,
Їси мене вітер, як річка каміння,
Смакуй з цікавою розмовою.
Розтопчуй своїми ногами повільно,
Несися кульгавою ходою.
16.07.22.
Надеваю как фрак свою тень:
Бельмо на светском глазу.
К народу чиричу по фене,
Перья макая в мазут.
13.02.22.
гулкая дрожь дико прошлась
в переулке захваченном снегом
как скрипящая дверь — душа
прогнила под остатками неба
начат был безликий пожар
П‘ю червоне у підвалі, темно й сухо,
меркне музика, що заграва над вухом,
чавкають люди, б‘ється посуд, у грудях
б‘ється серце. Сигарети покуримо?
Кухня, виникають із грудня спогади,
трамвай везе
у вухах штучні хвилі
за триптихом — луна
трамвай верзе
і люди наче в піні
моїх думок. вона
я пью кофе глотками нервными
и неровными, и неправильными,
темна гуща, порочна, скверная,
дурно пахнущая, обезглавлена
я стою как дурак на паперти,
Спасать других или спасаться самому?
Кидаю людям круг, при этом сам тону.
Прошу помощи у Б-га, взываю Сатану.
Но этим я мешаю сам себе и сам тому.
Я шёл всю жизнь только на свет — попал во тьму.