Софія Афанасьєва
Я хочу потонути у обіймах,
Захлинутися ніжністю. З тобою
Не маю я підстави для спокою,
Але побачу тебе в своїх снах.
23:05
Растворителем стёрты границы
В горизонт устремились птицы
Все гляжу на твои ресницы
Не упасть бы в твою пустоту
Строю замок песочный на скалах
Катування власними думками.
Забагато - це стабільний стан.
Скроні вже розплилися ріками.
Я забула, де знайти стоп кран.
Ця розмова може не відбутись,
ти вижатий і згнивший шмат цитрону
і я ненавиджу твої глухі рядки
твої тупі та зрозумілі забубони
так примітивні, так уже бридкі
А мастер слова ненавидит тексты
И это его личностная драма
Заснуть в лесу. Покинувший окрестность
Зализывает городскую травму
Трамвайный путь почти расквасил руки
Ти на смак - паперовий скотч
Я тобою заклею всі стіни.
Так, в мені не лишилось людини,
Не залишу і тебе в собі.
Хтось не дослухає до кінця,
Хтось не додивиться до моменту,
Хтось позіхне, не зважаючи на митця,
І точно ніхто не напише коменти.
Надіслати листа вже ніхто тут не в змозі,
А любовь, все же, бывает разная
Бывает хлипкая
Однообразная
Бывает зыбкая, как йод пекучая
Бывает - липкая. Иногда - злючая.
Спростовано, знищено, бридкий кон'як.
Стоїть смітник серед витворів.
Цей світ закрутив з тебе косяк,
А ти візьми - сам його викури.
Шукати себе серед пляшок пустих,
Дуже багато розмов,
Але мала доля сенсу.
Що вам дадуть почуття,
Якщо ви забули про серце?
07:52
Цей вовк зголоднів, він хоче твоєї плоті.
Цілуй йому лапи, віддай своє серце і кров.
Цей вовк зголоднів. Ми самотні на ешафоті.
І тут не важливо, в котрій ти був із церков.
Думки - плацебо, виснажують душу роками,
А мені б зупинити цей внутрішній монолог.
Залишитись у моря, хвилям віддати страхи.
Якщо розглядати змістовність цього життя
То всі ми у ньому, відверто, просто невдахи.
Про беззмістовність казати ще більш беззмістовно,
