Михайло Григорів
вогні й вогні
й вогні
хворого дерева
і ніхто не спиняється
і розкопано каміння
і навперейми
лиш хрускотіння
бруньок
зелене
січень-червень 1997
верхів’я весел
тільки
в облозі
самих весел
скорочують письмена
безоглядного
моря
У
вузлі пагорбів
шукають дерево
якого
не
несли
принишкле полум’я
мов залишки
безмежжя
потойбіч співу
лежить
перерване віконце
у звалищах
літає
мороз знімілих кораблів
хто
покликав
себе до сповідника?
і здогад снігу поясноє
і глина доглядає у дереві
і квітень ненадовго
і далі (за димом)
хтось спалює дим —
безберегі краї заколоту
землі
нічиєї
1997
прозорі шатра
відслонюють
непоквапливу повняву
зауважень
води
незримі плем’я
підростаючих
ран –
дедалі
ширшає
вікно
без
дерева
навпроти
мов покинуті
числа —
уламки
обірваних вод
і пташка звідусюди
мов силует
ЦЯ
фраза
на піску
