Михайло Григорів
вогні
мов
колір прохолоди
мов злам
у зливі
зелені сховища письмен
зелена зваба пам’яті
зелені обшири
відсутности
зелені риби смерку
невідворотність
припливних берегів
прикопує
і
найвищі послання
самоцвітних одмін
слова
порожніє замах води
даленіє пересторога часу
мов сіль
перечислених
руж
ятриться
зморшка саду
течуть острови без порогу
уздовж блукань
пращі
пустель
уздовж ранків
незаселені
ранки
астигла бо квітка
шукай
без
навколо
із
сухої світлости
речей
сіє
вітер
сіль
погорди
мов силует
води
ЦЯ
фраза
на піску
мов покинуті
числа —
уламки
обірваних вод
і пташка звідусюди
січень-червень 1997
дедалі
ширшає
вікно
дерева
навпроти
прозорі шатра
відслонюють
непоквапливу повняву
зауважень
незримі плем’я
підростаючих
ран –
і далі (за димом)
хтось спалює дим —
безберегі краї заколоту
землі
нічиєї
1997
