ЗВІРСТВА, НЕЛЮД І НЕМОВЛЯ
Вбиває не́люд навіть немовлят,
Жорстоко, по-звіря́чому вбиває.
Щомиті сипле, та не снігопад –
Це ірод кулепадом накриває.
І плач, і зойк, і сто́гін чути скрізь,
І ллється кров, і голос затихає,
Уже набра́лись цілі ріки сліз,
Бо від життя ординець визволяє.
Яку ж загрозу не́сло немовля?
Чому́ той кат поці́лився у нього?
Чому́ така жорсткість в моskаля?
Невже в душі́ у них нема святого?
Чому́ ті вбивці горе нам несуть
Й хизу́ються, що діють в Україні?
Могили через них у нас ростуть…
Потвори, наче ку́бла ті зміїні.
Рука підня́лась в них на немовлят,
Яким Госпо́дь вдихнув життя і ду́шу,
Зживають з світу наших Янголят,
Вбивають, наче іграшок із плюшу.
Вбивають їх, але не вб’ють любов,
Не вб’ють любов до неньки-України,
Ми ллємо сльо́зи й проливаєм кров,
Могили скрізь, і згарища, й руїни.
20.06.2022 р.
© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022
ID: 951010
#Вірші_поезія_Україна_війна_орки_нескореність_незламність_ворог_патріотизм
#Королева_Гір_Клавдія_Дмитрів
