ЗВЕРЕСНІЛО
Все довкола вересніє, потихеньку дощик сіє,
Красне літо догора́, вереснева йде пора.
Звереснів осінній вечір, холод падає на плечі,
Лист сухий в траву летить, під ногами шурхотить.
Школа теж повересніла, учні вже за парти сіли,
Перший пролунав дзвінок. Тихо всім, бо йде урок!
Звересніло на покосі, стерня коле ноги босі,
Зграями граки блукають, хлібні зерна підбирають.
Тепле сонце вересніє, вже не так спекотно гріє,
Ставок ряскою зацвів й потихеньку звереснів.
А на призьбі бабця Галя, висохла неначе паля,
На сонечку кості гріє, мружить очі й вересніє.
Думу думає Охрім. Глянув в погріб, пусто в нім,
Ціле літо байду бив, тільки квас та брагу пив.
Що ж робити? Якось буде! Все одно, що скажуть люди!
Випив квасу, захмелів, сів на лавку й звереснів.
А в сусіда у Прокопа у дворі кипить робота,
Трудиться, як віл Прокіп, витирає з чола піт.
З ранньої весни та влітку працював він, як батрак,
В нього теж все вересніє, але геть-зовсім не так.
В погребі і у коморі в нього вже всього доволі,
А у клуні, як стовпи запашні стоять снопи.
Кожен вільно обирає, та про свій добробут дбає,
Хто моти́гу та лопату, хто сулієчку пузату.
Взимку всім прийде́ розплата! В когось буде сита хата,
А у кого був грішо́к, матиме пустий мішок!
***
І нема де правди діти! В усіх буде вересніти,
Знає будь-який простак! Але ж тільки, в кого як!
