Життєва осінь
Молодії літа наші
Колись вгору піднімались,
Тепер котяться згори,
Наче тії гарбузи.
Роки...Роки...Вас немало
Нам зозуля накувала.
І зогледітись не встигли -
Як промчали, десь поділись.
І серпанком легким срібним
Русу косу ви покрили,
На чолі лишили зморшку,
Молодо лиш сяють очі.
Їх ви не змогли змінити,
А ще серденько.Любити
Не втомились вони й досі,
Хоч прийшла життєва осінь.
2020 р.
