замок на околицях розуму іі.
ви — природне навіяння рукотворних механізмів:
у будинку (жодному разі не домі) без годинників
я заводжу вашу дерев’яну зозулю трьома обертами.
перший — вночі мандрувати коридорами,
слухати озброєний тривогою вітер в третій кімнаті зліва
четвертого поверху,
засланий покірним острахом втратити голову
через вас —
це значить, зозуля б’є дванадцять
вашим голосом,
і я
біля кожної холодної стіни,
біля кожної мозаїки,
шпалер, здертих роками мстивої самоти,
думаю «де цілуватися краще?»,
притискаючи лопатки до мармуру —
(місця фантомних крил з минулого життя) —
вашої парадної зали,
я здіймаю руки над головою,
я уявляю ваші кайдани,
моя хвороба — видавати усе небажане за кохання,
може й ваша теж?
чи ваша — все ж хижацька краса, лячніша за полони?
мій другий оберт — це ваш голод,
я — обітована земля у неволі:
я ще ніколи не бувала святою,
окрім як опівдні,
коли вам
найбільше хочеться крові,
і я, приховавши хижака за душею, благаю:
«візьміть когось іншого,
ваші скарби,
самозречені нещастям герої,
що сховались в темниці від сонця,
бо мені
не шкода ні краплі».
третій оберт — ваші рубінові спектаклі,
від яких ви мене бороните,
ховаєте так, наче я —
найцінніше призамкове золото,
бо це ж тільки я стараюся бачити м’якість
у просочених кров’ю долонях,
котрими мене притискають до стін,
пропонуючи вічний холод,
зозулиний.
як приходять до вас, то це значить
зараз між третьою та п’ятою ночі:
ваш час бути зіркою
змагати самотність,
вишукано вбрані, скалічені власною спрагою жити
ви — природне навіяння рукотворних механізмів:
у будинку (жодному разі не домі) без годинників,
де я закохуюсь у велич баталій,
я завжди знаю котра година,
і я не віддам ні краплі,
ні краплі,
ні краплі.
не віддам.
