За годинником метацивілізації
Дало за північ. Хурделить. На табло жодного потяга.
Бомжі горнуться в лахміття клейончате,
мостячись на картоні.
Будь до чого звикаєш поволі і мимоволі.
Ані гривні в кишені, нікуди податись — і щó з того?
Я пережив би і вдесятеро нинішні епідемії та інфляції,
нічого хвилювáтись мені.
Мільйонер забезпечений спокоєм менше.
На владоємців чигатиме привид
апокаліптичного вершника.
Безумовно відверни від минущого мотлоху око.
Терпіти залишилось недовго.
Це за пругом чується хвалебна пісня
на честь в земних прях переможця,
сьогодні — зневаженого, завтра — примноженого
в достойних нащадках,
прославленого за страснé і безбóязність.
Посоромляться многократно сила сильних, хіть хитрих.
Мов записи крейдою з дошки, їх з лиця землі витре.
Ні слова про них у Книзі Життя.
Як прошилися у буття, проваляться в небуття.
Небо розповість про минуле з перспективи майбутнього,
коли наклепів і міфологем клубок буде розплутано
і проявиться автентичного карбу історія.
А релігійним катам і пройдисвітам — гóре їм.
Де раніше здіймався
скляний обеліск брехоманії й нісенітниці —
довкола борделі, ломбарди і шибениці —
розільється гаряче море останньої правди та істини,
з підвалинами архетипними, світлими, безапеляційними...
Стороже, скільки ночі за годинником метацивілізації?
Близько ранок. Світає. Пора прокидатися!
