Я випила до дна усю тривогу
Я випила до дна усю тривогу,
Настільки сильну що до тошноти.
І лиш бажаю це забуть дорогу
Щоби до тебе більше не прийти.
В моєму серці більш нема нічого,
Кохання подалось бродити в світ.
А я не зупиню його й більше нікого,
Бо замість серця тільки лютий лід.
І голова моя розколена думками,
Така тяжка, що лиш можу лежать.
І всі поети про це пишуть віками,
А я лиш хочу словом піддержать.
Бо істина давно усім відома
І лиш товариш мій - це в небі друг.
І все що відчуваю лиш утома,
І все що говорю уже не в слух.
