Втрачаю. 6#65
Швидко втрачаю час, і втрати великі роблять мене безпомічним.
Спогади і моменти втрачаю, і разом із ними багатьох речей контестність.
Втрачаю людину в собі - це все вже стає навіть трішки комічним,
І смішніше від розуміння, що разом із цим, щей втрачаю власну суб‘єктність.
Забуваю аромат волосся, і не читаю повідомлень в голові твоїм голосом.
Втрачаю свою гордість, жаліюсь і нав‘язуюсь, комусь, в пошуках розуміння.
Втішає тільки дорога, присипляє мене своєю ритмічністю пóлос:
Милозвучна, смертельна колискова - байдужість водія не пристібнутого до сидіння.
Давно вже втрачаю сон, стало бракувати чогось, щоб заснути.
Втрачаю стриманість і лояльність до інших, бо вони не такі як ти.
Втрачаю свій романтизм, і як полум’я жадібне, дуже боюсь згаснути.
Я втрачаю розуміння, де гострі, а де тупі, кути…
Я вже не шукаю того, що могло врятувати, загублений в собі світ.
Я теж вже все втратив - не лишилось місця живого, на дурній душі.
І з таким розкладом, скоро, кольором улюбеним моїм стане «вицвіт».
І дим власного вигорання, заповнить повністю зсередени мене й удушить.
Швидко втрачаю нас, і ці втрати великі роблять мене безпомічним.
Спогади і моменти втрачаю, а разом із ними багатьох речей контестність.
Втрачати таку людину - як ти, стає вже навіть трішки комічним,
І смішніше від розуміння, що без тебе я, втрачаю власну суб‘єктність.