Виснаження розуму
Приглушена мгла в атмосфері
Серцебиттям лягають на папері
Неначе мазки акварелі
Що малювали ті каруселі
Тихо, поступово, в’язко
Так чарвіно наче казка
Зіткана з виснаження плоті
Причина чому ти просинаєшся в поті
Важкому, холодному паралічі
В тілі, що кинуто на поїдання саранчі
Що звіщає звоном мертвих
В схованих думках темних
В свідомості, яка старається
Звільнитись від того, що наближається
Біль, яка тече по нейронах
Яку мозок ховає в бастіонах
Сліз на очах та стиснутих зубів
В забутті вічних снів
Які рятують від цього світу
Кинуть свідомість на іншу орбіту
Скрегіт, хруст, спалах
І знову цей огидний запах
Неминучої вічної агонії
Апатичної, тягучої меланхолії
Виснаження, спрага та промінчик надії
В якому гинуть всі мрії
Алий і поштовх в свідомість
Одні благання натомість
Припинити погойдування на хвилях розпачу
В сумнівах чи знову я побачу
Що тоді сталось
Чому все не змішалось
В тумані вічності
В суцвіттях тривожності
Чому душа тут ще блукає
І останній фонар розцвітає
Вогонь в склі відпускає
Душі шлях на волю показує
І більше ніхто не скривдить
І більше ніхто не зрадить
