відцвітай повільно
відцвітай повільно,
так відцвітай, щоб я бачила,
як на обличчі у тебе
з'являється зморшка за зморшкою.
так відцвітай, щоби радісно
і тепло було до старості
на щоках у тебе
і між бровами,
хороший мій
наче мовчання з проясненням,
волосся твоє неслухняне -
над шиєю все завивається,
а ти так кумедно дратуєшся.
послухай,
цей день все ж настане,
і хтось із нас вийде на вулицю
один,
на всім світі один,
без другого як без себе
допоки ця брама ще замкнена
й засув для нас двох важкуватий,
а в тебе над лобом срібляться
десятків зо два ясних ниточок
(ну може вже три - не більше),
не бійся прийти і постукати
ув інші, звичайні двері,
на рік чи на два раніше.
бо зараз тобі відчинять,
а потім вже, може, й не буде
кому відкривати
з усмішкою,
бо
витече в землю весь сміх
