Відчуження
Роману Ружо
Прокидатись старішим на день — непростий процес,
тож у юність хапався за все, що той біль знімало.
Але скільки за рік не вкладаєш у ліжко принцес,
все одно буде мало.
Двадцять сім років шукав ніщо, а знайшов щось інше,
із таланту черпав життя і вбивався ним же,
розпускав то волосся, то руки, то коло друзів
і, коли ішли перші, відразу знаходив других.
Коли будеш в Одесі, вона, що твоя змія,
оповиє проспектами шию, допоки ти не
поплуганиш до моря, а я вже цей шлях зімʼяв,
як задертий рукав, що спадає, бля, щохвилини.
Насувається вечір, (луна українською місяць)
але місяць уже нагорі, наче з курсу збився,
що траплялось і з нами, бо деяким людям місця
недостатньо, тож тут чи в мистецтво, чи самовбивство.
І у пошуках — ні, не мотузки — локальних гармоній
залишається бігати на поводку у гормонів,
і в перервах писати вірші чи кіно, чи їх синтез
й сподіватись, що з цього життя буде стримано ситне. З
категорії тих, що несоромно було б прожити,
щоб в розмові згадав хто чи діти відкрили би фонд,
щоб в стовпці «пропрацьовані» більше було, ніж в «пропиті»
чи то хрестиків, чи прапорців — як підкаже айфон,
з категорії тих, що залишать по згадці на жінку
в кожнім світу кутку (у Японії можна і двом),
із таких, коли досвід за спиною тягнеш, як вантажівку,
і із рук вислизає нездатний вмістити все фотоальбом.
Що б там ліві тепер не казали, терапії сеанс
не вирішує справжніх проблем, а хіба додає,
краще зробиш всім травмам в мистецтві своїм реверанс,
як не вилікуєш, так хоч продукт сублімації є.
Ось така вона, постмодернова продуктивність;
не з тієї частини Землі, щоб не мати садна,
та якщо я з книжок філософії щось і виніс,
по війні головне — не піддатись ідеям Сартра.
Із трилогій відчуження кожен пройшов процент свій,
але гірше (чи краще) — попереду, як не крути,
коли все ж перетнеться маршрут паралельних процесій,
ми потиснемо руки і далі продовжимо йти.
Бо життя чоловіка — це подорож. Не у часі,
а в своїй голові, усвідомлюючій цей час,
чи, інакше скажу, — в посідонієвській іпостасі,
бо ті греки про все говорили вправніше за нас.
І якщо ти свою іпостась не знайшов, не жив ти,
в своїм тілі, в своїй голові завжди був чужим;
краще бути голодним, ніж тим, хто збирає крихти,
краще бути бездомним, ніж тим, хто терпів режим.
У потоці думок, коли бачиш людей, як статуй,
чи образиш когось, чи то зрадиш (тоді попав),
та без тих помилок неможливо поетом стати й,
як не йти по воді, то хоча б увійти по пах.
Бо нема помилок тільки в часі та в нашій смерті,
а все інше — сократика — став під сумнів,
головне — це підошви до дір за свій час затерти
і залишитись в памʼяті Бога однім з присутніх.
26 жовтня 2023
