В обіймах туману
Мої почуття, мої хвилювання,
Насправді нікого й не зацікавлять.
Яка вже різниця?
Що на думці я маю.
Коли я далеко, коли я вмовляю.
Коли в моїм серці,
Той шепіт лунає.
Він каже, щоб жив я.
Хоч і життя мов в отарі.
Я змушений далі.
Назад озиратись.
Дивитись в минуле,
Та долі лякатись.
Боятися інших, боятися тебе.
Не знаючи як, мені повірити в себе.
Та ранок настане.
Й покриє все сумом.
Я в ньому побачу,
Свою справжню натуру.
Якої не було, в ні однім з моментів.
Коли посмішка твоя,
Була в моїм серці.
Я її пам'ятаю, але лише негативно.
Настільки сумлінно,
Неабияк жахливо.
Що серденько моє,
Вже стало порожнім.
Що оболонка і тіло.
Минулим зажило,
Зажило та й годі —
Це вже не важливо.
Та в моєму рідному.
Ранковому місту.
Піду я на зустріч,
На зустріч з туманом.
Який все покриє.
Який все ж вмовляє.
Він каже — не варто!
Мені прокидатись.
Бо з приходом ранку,
Все повернеться в танець.
Цей танець проклятий.
Він не змінний та довгий.
Він мені набрид.
Я хочу бути добрим.
Добрим до себе,
Та навіть до інших.
Щоб решті, в кінцівці.
Я міг промовляти.
Що воля моя,
Змогла все подолати!
