ТЯЖІННЯ ДУМОК
Народжений під фальшивим небом,
Ри́мами вбивати сміх,
Звичайний хлопчи́на без неба,
Зважніло свій шлях дола́.
Кроки все важчають й важчають,
Адже нотатник у сумці на спині,
Невпинно набира́ ваги,
Ві́ршами, прозою, й також думками
Збільшує його тяжіння до Землі.
Й наче пізнав відчуття свободи,
Та все ще неба боїться,
Куди ж там політ.
Крокує під хмарами вперто,
Шукає брехливу зорю́,
Щоб йти до неї рішуче,
Допоки згоду писатись дають вірші́.
Римований розмір серця,
Накопичує джазовий вміст,
Скоро загра́ йому в вухах оркестри,
Щоб крок пришвидшився як слід.
Та втім,
У вільному просторі хаос таки ще вита́.
Як тільки вуличні вогні,
Замінять Сонце в небосхилі,
Й доповнять дружбою зірки,
Допомагаючи Місяцеві разом світити на кроків сліди,
Песиміст із вірша́ми на спині
Блукать нарешті спинить шлях
Адже в душі пала́ вогонь,
Тому йому він,
Щоб не згас,
Після шляху нелегкого,
Невдалі вірші згодувавши,
З любов’ю роздмуха́.
Й хоч у думках він усе ще закутий,
Віршами у сумці,
Униз до Землі,
Думки його завжди за небокраєм,
Навіть якщо й фальшиві ці хмари,
Їх за описом ви на папері,
Ризикніть відрізни́ть.
