Твій голос
твій голос
твій голос тепер мені сниться
від нього потрібно ховатися так
як від сонця ховають зіниці.
твій голос
твій голос мене убиває
ламає/ судомить/ шмагає/ зжерає
твій голос.
а скільки ж у ньому прозріння!
твій голос — моє божевілля
і я віддала би усе щоб щодня
сходити з розуму (бо ж то фігня)
нащо той розум коли мені ти
на вухо шепочеш пестливі листи.
нащо той розум коли у мені
стерлося все : люди/спогади/дні
лиш залишилась одна чортівня
голос твій. параноя моя.
твій голос
останнє що чую. перше що чую
коли прокидаюсь/ вдягаюсь/мандрую
коли розмовляю з якимись придурками
коли понеділки мішаю з вівторками
в кінці кінців зиму із літом мішаю
і чую тебе коли засинаю.
і чую тебе навіть посеред тиші
і чую тебе в ненаписаних віршах
і чую тебе у простих незнайомцях
і навіть в давно забутих коханцях
твій голос звісно ж мене убиває.
але чи без нього була б я?
хто знає.
хто знає
що було б якби в мені ти
не взрів би ні чого не зміг би знайти
ніскілечки щастя ніскілечки сонця
не бачив би духу й рудого волосся
хто знає що було б
можливо й нічого
можливо я би не вірила в слово
можливо нічого про душу не знала б
можливо б щоночі тебе не чекала б
можливо з спини мої вирвали б крила.
та скоріше всього я просто не жила б.
я просто померла б від того що ти
не дав мені голосу свого знайти.
тому хай твій голос завжди мені сниться
нехай йому зводять молитви чорниці
бо це вже повік у моєму житті:
твій голос в мені.
твій голос в мені.
