тонко ж...
тонко ж
дупла зашиті хрестовиками
з ризикованим хистом павутин
обіймати навиліт вітер
навіть поривчастий і такий
що йому не відчинять жодної скроні
швейцари механічних зозуль
поки до пульсацій шибок та жилок
гадаєм якими намірами устелений
шлях стебелини всередині каменя
з глибини нерозуміння
посліпленістю в сто кротів
заради зеленого сплеску вдосвіта
коли рулонне листя розходиться
на межі пригадування світла —
як пригадування слівця
перша літера котрого
вже злапана пам’яттю —
а потім
краса влучає
в очне яблучко погляду,
павутинка силується
порвати з минулим,
бджола вишукує
розум квітки
щоб врешті-решт
з нього
зійти
20.04.24
