ти знаєш, я люблю високих і тонких
ти знаєш, я люблю високих і тонких,
щоб кожен їхній рух давав мені сто ліній,
щоби на довгих шиях і на човнах повік
могла я провести свій слід чорнильно-синій
щоб дибилась, росла їх опіумна плоть,
вологі покривала їм натирали спини -
розумні самолюбці з обличчями п'єро,
улесливі ляльки,
тендітні андрогіни
а ти такий, як є. я не пишу картин
із тебе, твого тіла, і не дивлюся в душу:
в тобі багато так одчаю й глибини,
які - лише пірни - поглинуть і задушать
хай краще вже вони - прекрасні і слабкі,
з печальними очима і хижими губами -
живуть на фотографіях,
живуть на полотні,
а ти - і так живий - без тіней і без драми
ти знаєш, я люблю їм затуляти рот.
поки вони мовчать - тіла їх, наче храми.
у дорогих одежах, стрункі, мов стани нот,
гнуть брови і усмішки
й своїх коханців манять
а ти несеш в собі натруджені думки,
і кожне слово в них викохуєш, мов зав'язь.
так дивно - до небес підносити одних,
а з іншими - днювати
і лишатись
