Ти пам’ятаєш той далекий час
Ти пам’ятаєш той далекий час,
Коли цвіли ромашки білі-білі?
Така любов буває тільки раз.
І ми були-замріяно-щасливі.
Від ніжності-всміхались береги…
А дотики-мурашками по шкірі…
І губи твої-рідними були.
І рідна-кожна цяточка на тілі.
А очі-волошково-голубі.
Їх синяві позаздрить навіть небо…
Я танула снігами навесні,
Мрійливо пригортаючись до тебе.
Ласкаво-ніжний вітер лоскотав
Щоку твою-невибрито-колючу…
Та вже тоді хтось в небі планував
Розлуку нам-підступно-неминучу…
І ось ми тут…на наших берегах.
Бо серцю, як і небу-не накажеш.
Ми пів-життя їх бачили у снах.
Ми надто сумували…що тут скажеш?
Зриваючи ромашок пелюстки-
Тут вітер дме-застужено-плаксивий.
Тужливо-сонно стогнуть береги,
І жаль повзе-мурашками по шкірі.
Така любов-буває тільки раз…
За нами вся земля тепер сумує…
Так невблаганно змінюється час…
Але чомусь так довго він лікує…
автор:
Надя Ковалюк
