Те, чого немає
По мохастих стежинах правічної пам'яті
давно не траплялось ногам іти,
і тільки пиха від купи вигаданих книжок,
а як хто що згадає — в бетонний мішок
його, спалити, веслом по макітрі,
бо ми і без правди розберемося самі тут,
оскільки дуже написано вдало,
хоч як бачиться зверху — ні сіло, ні впало.
Кажуть, що світить сонце опівночі.
Правильник очі на генія-помазанника вирячив:
як це поза регламентом і каральним актом
згідно зі статтею закону, що його птеродактиль
біблійний запровадив на рівні держави?
Ті, хто фігурує як "великий і славний"
у переписаній історії, — ворюги й авторитети
під захистом ортодоксальної некрофілічної секти.
Їх послухати — так нічого більше
не траплялось віками з волі Всевишнього
як тілько війна, мор, зрада і похіть, у чім сила зла
по землі отруйними бур'янами зросла.
Сувої істини не горять у вогнищах інквізиції,
не бере куля й меч звищезійшлого рицаря.
Мов валуни й брукняки в річищі всохлому звалені
вороги його, демонічні Петри Перші та Сталіни.
Накоти на них, Дніпре, потоком бурхливим.
Самі хвилі на місці хитаються сині.
